ПОДОЛАННЯ СТИГМИ ТА ДИСКРИМІНАЦІЇ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ
ПОДОЛАННЯ СТИГМИ ТА ДИСКРИМІНАЦІЇ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ
ПОДОЛАННЯ СТИГМИ ТА ДИСКРИМІНАЦІЇ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ
Стигма – надзвичайно сильний соціальний стереотип, котрий повністю змінює відношення до інших людей і до самих себе, змушуючи відноситися до людини тільки як до носія небажаної ознаки.
У більшості випадків, пов’язаних із ВІЛ/СНІДом, стигма розвивається на основі сформованих негативних уявлень і зміцнює їх.
Дискримінація – це стигма в дії. Це ізолювання чи відторгнення людини іншими людьми, внаслідок сформованого до неї несправедливого чи принижуючого ставлення.
У людей, що живуть з ВІЛ, стигма і дискримінація можуть спричинити депресію, втрату почуття власної цінності, навіть розпач. Причому ті, хто живе з захворюванням, не єдині, кому загрожує такий страх та упередження. Від такого самого ставлення можуть потерпати також рідні та близькі людей з ВІЛ/СНІД.
Негативне ставлення через ВІЛ-статус створює клімат, у якому люди починають більше боятися стигми і дискримінації, пов’язаної з хворобою, аніж самої хвороби. Тому шляхом просвітницьких заходів необхідно знижувати рівень стигматизації та підвищувати толерантність оточення до ВІЛ-позитивних людей. Неможливо змусити людей переглянути свої побоювання і нелогічні уявлення, але можна дати їм знання не тільки про шляхи передачі вірусу, але й про права людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом, про групи людей уразливих до ВІЛ, і про самі поняття стигми і дискримінації у зв’язку з ВІЛ.
У статті 2-1 Кодексу законів про працю України вказано, що будь-яка дискримінація у сфері праці залежно від стану здоров’я, інвалідності, підозри, чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД заборонена.
Фактичний або приписуваний статус ВІЛ-інфікованої особи не повинен бути причиною пліток, образ, ігнорування, відмови в прийнятті на роботу, просуванні по службі, підвищенні кваліфікації, у наданні медичних, освітніх та соціальних послуг, необґрунтованого позбавлення премії, розкриття ВІЛ-позитивного статусу людини без її згоди та інше.
Зрештою, працівника можуть несправедливо звільнити на підставі фактичного або приписуваного ВІЛ-статусу. Звільнення може бути результатом рішення, прийнятого роботодавцем, або ж працівника можуть змусити піти з роботи через стигму і дискримінацію, що створюють нестерпне для нього середовище на робочому місці (так зване вимушене звільнення за власним бажанням).
ВІЛ-інфекція не є підставою для припинення трудових відносин. Так само як і за інших обставин, ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД особи повинні мати змогу продовжувати виконувати доступну роботу, що відповідає їх кваліфікації і не протипоказана таким працівникам з медичної точки зору.
ВІЛ-інфекція не передається в результаті випадкових фізичних контактів і присутність особи, яка живе з ВІЛ, не слід розглядати як небезпеку на робочому місці.
Головний державний інспектор
Північно-Східного міжрегіонального
управління Держпраці Тетяна ЖОЛОБ
