Легенда про Лису гору
Легенда про Лису гору
Легенда
про Лису гору
Колись, в Опішні була одна сім’я. Батько, як ведеться, гончарював, а мати розмальовувала його посуд. Жили не бідно, мали достаток. Та найбільшою гордістю батьків було не багатство, а дві вродливі доньки. Тільки старша Устина була надто горда. По вулиці пройде: ні на кого не гляне, не привітається. А, як подивиться – погляд злий та колючий. Молодша – Василина така гарна, очей не відведеш, та ще й привітна, завжди старим людям і біднякам допоможе. Батьків шанує, вміє добрим словом розрадити. Звісно ж всі хлопці упадали за Василиною, проходу не давали. А на ярмарку, коли батько крам свій на продаж вивезе, бувало Василинка всі макітри і горщики спродає, а Устина жодного не продасть. Сидить на возі та на покупців з-під лоба позирає. Василина щебече, до всіх посміхається, та батьків посуд вихваляє. От люди й купують горщики, та радіють, що гарний товар у гарної дівки придбали.
Не розуміла Устина за що так сестру люблять, а її десятою дорогою обходять. Чи ж вона не гарна? І одяганка у неї ще красивіша ніж у Василини. А яке намисто! А стрічки! Не давала спокою дівці заздрість, що поселилася в її серці.
Ось уже і наречений у Василинки з‘явився. Вже й про шлюб мова йде. А до Усті ніхто не сватається, а вона ж старша. Та ще біда, вподобала вона парубка чорнобрового, що покохав її сестру.
Не тямлячи себе від люті та заздрощів кинулась Устина до старої відьми, що жила на околиці Опішні, та й попросила, щоб нечиста прокляла Василину. Стара пообіцяла, але потрібно було для чарів нарвати чорного зілля, що на повний місяць проростало вночі на горі біля відьминої хати. Минуло кілька днів, і зла дівчина дочекалася потрібної години. В ту ніч була сильна злива і гроза з блискавкою. Але Устина вже нічого не боялася, такою сильною була її ненависть до сестри. Не прийшла, а прибігла вона на ту гору. Знайшла чорне зілля і почала рвати його. Ось уже й цілий оберемок в її руках, а їй здається все мало й мало. Геть змокла до нитки Устина на тій горі, холодний вітер пронизував її до кісток, а вона все не могла зупинитись. Наближався ранок, але хмари клубочилися над горою і стояла там повна темрява. Отямилась вона тільки тоді, коли почула, як десь у селищі заспівали перші півні. Отямилась зла дівчина, та вже було запізно – блискавка поцілила прямо у неї, і тільки порох розвіявся по горі.
Відтоді там нічого не росте. І нарекли те місце — Лисою горою. Кажуть, що на повний місяць, коли гуляє над горою негода, можна побачити там темний жіночий силует. Нещасна ще шукає чорне зілля, яке їй вже ніколи не знайти.
Кажуть, кожен сам вибирає собі дорогу. Тільки заздрість і ненависть поганий порадник. Все добре на землі починається з ЛЮБОВІ.
(Автор фото - Ірина Дядечко)
